«Мусимо знати, порахувати точно,
Назвати поіменно, підтримати на шляху»
Слова З. Герберта, які висічені на камінні біля входу до Польського Військового Цвинтаря у Биківні під Києвом.
Биківня під Києвом – це страшне місце, в якому кати з НКВС, починаючи від 1937 року масово ховали десятки тисяч невинних жертв сталінського терору. Тут також знаходяться могили понад 3500 поляків з катинського списку.
Біля входу до лісу стоїть бронзова постать сумного засудженого. Металеві хрести, що обв’язали рушниками, витягають вгору свої безсилі плечі.
09 квітня 2015 року, у 75-ту річницю катинської трагедії, а також у 5-ту річницю трагедії польського літака, який розбився над смоленським лісом, Президенти Польщі й України відвідали це місце мучеництва під Києвом.
Зранку до Биківні прибували десятки автобусів з різних куточків України й Польщі, з людьми, які прагнули віддати шану безвинно закатованим.
У глибині биківнянського лісу над могилами встановлено величний меморіал, який увіковічує пам`ять жертв цього злочину, – десятки тисяч прізвищ висічено на кам’яних дошках, аби про них завжди пам’ятали.
Тут начебто лунають голоси закатованих, які залишаться тут на віки. Хто знає історію, хто знає, що тут відбулося, той не забуде. Це був злочин проти людності.. В цьому страшному місці закатували представників майже 40 народностей, в тому числі, й величезну кількість поляків. Коли у 1940 році польські офіцери потрапили до таборів інтернування в СРСР, вони розділили долі тих 22 тисяч, які були вбиті пострілом в потилицю в Катині, Старобільську, Осташкові, Мідному… Тому невід’ємною частиною некрополя в Биківні є Польський Військовий Цвинтар, який пробуджує у наших душах найвищі почуття шани й гідності. Як і в Харкові, Катині й Мідному, тут є індивідуальні таблички майже 3500 жертв катинського злочину, є стіна з цим вражаючим списком, є дзвін, символи чотирьох релігій, польські національні символи і написи.
З іншого боку цвинтаря стоять дві високі стіни, а в них численні й виразні сліди, які залишили кулі. Видно крізь них небо й дерева. Навколо гранітні стіни з прізвищами жертв Великого терору 1937 – 1938 років. Декілька тисяч прізвищ в українській транслітерації. Багато з них виразно звучать по-польськи.
Великий металевий чорний хрест, який височів колись над Братською могилою, був замінений на високий – у понад десять метрів – курган, обкладений сірим гранітним камінням, у фасадну площину якого вбудовано 10 хрестів з світлого граніту. Раніше на цьому страшному місці були сотні рушників і табличок з прізвищами, саме тут було їх найбільше. Рідні й близькі жертв терору вішали їх, починаючи від 1989 року, аби позначити місця вічного спочинку. Сьогодні, на жаль, для них місця вже не залишилося місця..
Під час офіційної церемонії президенти виголосили промови. У новій добі історії України, коли над її долею знов простягнув свої крила чорний орел війни, виступи набували особливого змісту. Президенти Броніслав Коморовський і Петро Порошенко не шкодували слів критики на адресу імперіалістичної політики Росії. Після того, як пролунали Державні Гімни України й Польщі, відбулось покладання вінків та була відправлена Свята Меса, в якій головував і виголосив Слово Боже польовий єпископ Збройних Сил Республіки Польща Юзеф Гуздек. Меса завершилася вселенськими молитвами і відозвою полеглих. Про музичне оформлення урочистої літургії поклопотався оркестр Збройних Сил Республіки Польща разом з військовим хором. Загальної піднесеної урочистості додавала і почесна варта Війська Польського. Також відбувся почесний залп пам`яті.
Серед численного Божого люду, які взяли участь у вшануванні жертв тоталітаризму, в першому ряду сидів Президент Республіки Польща Броніслав Коморовський разом з дружиною, трохи далі представники Катинських Родин, Посол Республіки Польща в Україні Генріх Литвин з дружиною, а також поляки з України й Польщі. За підтримки Генерального консула Республіки Польща у Вінниці Кшиштофа Свідерека до Биківні прибула численна делегація з Житомира, яка взяла участь в роковинних урочистостях. Члени Житомирської обласної Спілки поляків України під головуванням керівника Спілки Вікторії Лясковської-Щур поклали квіти й вінки в пам`ять закатованих у київських лісах, а потім у супроводі духовного опікуна – капелана поляків Житомирщини – молилися на цій землі, окропленій кров’ю понад 150 тисяч невинно вбитих жертв терору. Разом з молитвою здіймався до неба благальний голос, аби вже ніколи більше не повторювалися такі страшні злочини, що мають ознаки геноциду.
Задля того, аби ніколи й ніхто не був забутий, аби їх імена і прізвища були золотими літерами висічені в серцях тих, хто коли-небудь буде відвідувати це місце мучеництва і пам’яті.
Капелан поляків Житомирщини
ксьондз Ярослав Гіжицький
