Колись у дитинстві я любила слухати як тато читав мені казки. Найприємнішим спогадом став «Маленький принц» Антуана де Сент-Екзюпері. Запали у дитячій свідомості такі тоді дивні слова «…Ось моя таємниця. Вона дуже проста: лише серце добре бачить. Найголовнішого не побачиш очима…». Теплі вечори з татом були не часто, проте як вони наставали – то був найприємніший спогад з мого дитинства. Скарб, що несеш у пам’яті крізь роки, починаєш розуміти та цінувати ті геніальні і прості речі.
«Усі ми родом із дитинства» – переконаний автор і я теж. Адже найтепліші спомини з дитинства ми несемо все життя. І чим дорослішими ми стаємо – тим яскравими та виразнішими стають ті дивні образи.
В кожному віці є свої нюанси. В 20 здається, що ще все попереду та багато часу. Маєш переконання та погляди, що залишаться з нами до кінця життя. Але настає 30-ти річчя і все змінюється, переоцінюється, приймається. А потім знову, тільки вже 40 і так далі. У кожного своя визначна межа.
Дитинство – це безтурботна та щаслива пора. Дивний час, коли здійснюються мрії, знаходиш вірних друзів, віриш у Святого Миколая, вчиш святкові вірші та чекаєш його із завмиранням серця.
Дитинство – неначе якась чудова країна, рубіж очікування чудес, відчуття якоїсь дивної чистоти, безпосередності, щирості та здивування, країна щоденних нових невпинних відкриттів.
Свій життєвий шлях я не обрила. Він обрав мене сам. Я – педагогиня по життю та за дипломом. Переконана, що моя професія існує для того, щоб оберігати та пестити дитячий світ, віддавати йому своє тепло і любов.
Щороку, ще зі студентських років, зародилася добра традиція – нести добро та подарунки діткам, що з різних обставин лишись самі у цьому світі. Зараз в Україні триває невпинна боротьба за Незалежність. Донатити – це добре. Але хочеться торкнутись душі. Тому на історичній Батьківщині прийшла в голову думка відвідати дитячий будинок – Osrodek Wspomagania Dziecka I Rodziny w Kołaczkowo. І моя подруга Anna Witczak це підтримала, за що сердечно їй дякую.
Діток 19. Їхала туди із завмиранням серця. Думала як не розревітися, побачивши ті очі, повні надій. Склалося все чудово. Ми були як справжні помічниці Святого Миколая: знайомилися, бавилися, розмовляли, танцювали та обіймалися. Таке невеличке свято може організувати кожен. Переконана – відчути радість спілкування, зануритися у атмосферу свята, дати годину теплоти та саме тих приємних спогадів з дитинства – просто необхідно кожному з нас.
Завдяки практиці у Польській суботньо-недільній школі імені І. Я. Падеревського при ГО «Житомирська обласна Спілка поляків України» я не мала бар’єру спілкування з дітьми та керівництвом закладу. Звичайний вечір залишив тепло в моєму серці, адже був просто неймовірний.
Не чекайте на чудо! Творіть його самі!
Тетяна Петровська