Спільний заклик до примирення поляків і українців оприлюднили кардинали з Польщі та України, які перебувають на консисторії в Римі, разом із Главою Української Греко-Католицької Церкви. «З болем спостерігаємо зростання взаємної напруги та відродження настроїв ворожості між поляками й українцями», – зазначають вони у своєму зверненні. Посилаючись на Папу Лева XIV, вони закликають «роззброїти мову», а, наслідуючи святого Івана Павла ІІ, – до навернення та незійдення зі шляху примирення.
Спільний голос щодо польсько-українських відносин
У єдності зі Святішим Отцем Левом XIV, чий перший рік понтифікату позначений невтомною працею задля побудови миру, заснованого на спільному благі, та рішучим спротивом війні в усіх її вимірах — починаючи від відносин між народами, через внутрішньодержавні конфлікти і аж до суспільних напружень, — ми, кардинали з Польщі та України, скликані на консисторій і покликані до особливої відповідальності за спільноту Церкви та підтримку служіння Наступника святого Петра, вважаємо своїм обов’язком висловити спільну позицію.
Робимо це разом із нашим братом — Верховним Архиєпископом Києво-Галицьким Української Греко-Католицької Церкви, усвідомлюючи, що справа примирення між поляками та українцями стосується не лише взаємин двох народів, але й достовірності нашого спільного християнського свідчення.
Разом із Папою Левом XIV ми переконані, що першим кроком до миру є роззброєння мови з обох сторін. Це стосується не лише слів, але й жестів, знаків і символів. Вони також можуть ранити, закривати шлях до зустрічі та породжувати страх. Святіший Отець нагадує, що мир є «роззброєним і таким, що роззброює», а будування спільного блага потребує євангельської мови: чіткої, але не принизливої; сміливої, але не агресивної; правдивої, але такої, що не закриває дороги до прощення.
З болем спостерігаємо зростання взаємної напруги та відродження ворожих настроїв між поляками й українцями. Особливо боляче бачити це тоді, коли Україна й надалі переживає жорстокість війни, а Польща впродовж останніх років виявила величезну солідарність із мільйонами українських сестер і братів. Усе це відбувається саме тоді, коли українські католики відзначають 25-ту річницю історичного візиту Папи-поляка до України.
У цьому контексті повертаємося до слів святого Івана Павла ІІ з листа з нагоди 60-х роковин — як сам Папа назвав їх — трагічних подій на Волині. Ці слова варті осмислення всіма людьми доброї волі, а для нас, католиків різних обрядів і народів, повинні стати взірцем і нормою дій, зокрема й у підході до історичних питань.
Святий Отець писав:
«У вирі Другої світової війни, коли особливо нагальною мала бути потреба солідарності та взаємної допомоги, темна сила зла отруїла людські серця, а зброя призвела до пролиття невинної крові. Тепер (…) у серцях більшості поляків та українців дедалі більше утверджується потреба глибокого іспиту сумління. Відчувається необхідність примирення, яке дозволило б поглянути на сучасність і майбутнє в новому дусі. Це спонукає мене разом із тими, хто в молитві та роздумах згадує всі жертви тих актів насильства, дякувати Богові.
Нове тисячоліття, у яке ми нещодавно вступили, вимагає, щоб українці й поляки не залишалися поневоленими своїми сумними спогадами минулого. Осмислюючи минулі події в новій перспективі та прагнучи будувати краще майбутнє для всіх, нехай вони дивляться один на одного поглядом примирення». (Ватикан, 07.07.2003)
Цей заклик святого Папи, звернений до обох дорогих йому народів, був підхоплений поляками та українцями за вагомої участі Церков. За нами роки спільної молитви, зустрічей, спільних листів (2005), декларацій (2013) і послань (2023), а також співпраці у допомозі біженцям і нужденним. Ця спадщина є великим зобов’язанням, отриманим від тих, хто до нас мав мужність говорити правду без погорди й ненависті, закликати до навернення, покірно просити прощення та сміливо прощати, простягаючи руку до примирення попри ще незагоєні й болючі рани.
Саме тому сьогодні, коли виникають нові напруження і відроджується недовіра, знову звучать слова Папи з того самого листа:
«Оскільки Бог простив нам у Христі, віруючі повинні вміти прощати один одному завдані кривди й просити прощення за власні провини, сприяючи таким чином будуванню світу, у якому шануються життя, справедливість, злагода і мир. Крім того, християни (…) покликані визнавати помилки минулого, щоб пробудити власне сумління щодо сучасних компромісів і відкрити серця на справжнє та тривале навернення». (Ватикан, 07.07.2003)
Ми усвідомлюємо, що навернення починається з власного серця. Папа закликає кожного й кожну з нас — поляків і українців — до особистого навернення, а не до осуду інших. Лише тоді ми можемо закликати ближнього до навернення, коли самі з покорою визнаємо власні провини.
Ми переконані, що для християнина пізнання правди завжди нерозривно пов’язане з любов’ю до ближнього. Пам’ять про минуле є надзвичайно важливим елементом ідентичності кожної людської спільноти. Водночас, слідом за Папою Франциском, хочемо нагадати, що в житті кожної людини, як і кожного суспільства, існують два види пам’яті: добра і зла, позитивна й негативна.
Доброю є та пам’ять, яка (…) прославляє Господа та Його спасенні діла. Негативною ж є та, що нав’язливо зосереджує погляд розуму й серця на злі, особливо на тому, яке вчинили інші. (Краків, 27.07.2016)
Ми відчуваємо обов’язок не залишити цей спільний шлях, розпочатий із благословення святого Івана Павла ІІ, а терпеливо й мужньо його продовжувати. Наші народи пов’язує надто багато, щоб дозволити змарнувати нашу спільну спадщину.
Нав’язуючи іншим власне вузьке бачення минулого й майбутнього, ми піддаємося панівній сьогодні культурі насильства та сили. Разом із Папою Левом XIV закликаємо всіх мислити категоріями спільного блага, а не лише вузьких інтересів. Євангеліє, у яке ми віримо, навчає нас, що ліками від гріха є прощення, а межею, яку Бог поставив перед злом, є милосердя.
Підписали:
Микола кардинал Бичок, ЧНІ
Конрад кардинал Краєвський
Казімєж кардинал Нич
Гжегож кардинал Рись
Блаженніший Святослав Шевчук, Верховний Архиєпископ Києво-Галицький Української Греко-Католицької Церкви
